Цей комікс не дуже новий. Я не дуже ним цікавився. Але він ніби як відомий англомовній публіці, і якщо не видавався, то точно публікувався на західних ресурсах. Але нашій публіці він особливо не рекламувався, і особисто я про нього дізнався завдяки сарафанному радіо, тільки в 19 році. Хоча комікс був виданий ще в 18 році. І це я вважаю великою прикрістю, тому що комікс дуже цікавий. Тим більше, судячи зі всього, наукову фантастику у нас дуже люблять, а комікс намагається бути не просто фантастичним, а опиратись на щось наукове (я не дуже сильний в цих хитросплетіннях жанрів, то ж не можу твердо сказати, що це наукова фантастика, але для мене дуже схоже).
Ну і як завжди, перейдемо до пунктів.
Хоч в центрі історії у нас тільки один персонаж, але їх навколо дуже багато. Кожен має свій характер, несе щось своє в історію. Ніхто не здається баластом. А це дозволяє з цікавістю споглядати за всіма подіями, яких, здається, навіть забагато, як для такої короткої книги. Одразу нам представляють декілька осіб, і кожен з названих героїв отримав одразу свою ціль, або мотивацію, що дає зачіпку на майбутнє.
Сама історія не дуже церемониться з нами. Після короткого вступу, який нам тільки розказує основні положення ситуації в цьому світі, автор одразу ж кидає читача у вир подій. І це, наче 13 придибенцій, просто захоплює з головою. Читаючи в перше, я гарячково гортав сторінки одна за одною. Адже тут стільки загадок, стільки подій, і я, як будь яка людина, хочу дізнатись, чим же, мать його, закінчиться це все. Як герої будуть вибиратись з цієї дупи, в яку потрапили? Хто за всім стоїть? Хто входить в Фаетон? Загалом, сюжет цікавий і захопливий.
Але й без невеликих мінусів не обійшлось. По-перше, хоча світ і сетінг самостійний і авторський, але як і у Андрія Данковича в його Саркофазі, мені історія чомусь постійно щось нагадувала. Ніби я це вже десь бачив. В даному випадку я постійно згадував серіали Зоряний Шлях та Зоряна Брама. А по-друге, підвішено дуже багато рушниць. Буде дуже неприємно, якщо про них почнуть забувати по ходу історії. Ну і по третє, книга називається Фаетон, а самого Фаетону ми тут і не побачили. Так, я розумію, що це скоріше не мінуси, а просто зауваження, але ж не можу я тільки розхвалювати?
Щодо малюнку, то тут претензій я не можу висловити. Він хороший. Без чогось неординарного чи незвичного, але разом з тим і поганого абсолютно нічого немає. Що викликало захват - так це фарбування сторінок. Завдяки барвам які використовує Марія (Maria Lantsuta), ти майже з першого погляду можеш зрозуміти, де йде історія: в Протері, офісі місцевих копів або реальному світі. Це, я вважаю, однозначний плюс. Один із мінусів тут тільки в тому, що бабли з мовою, нажаль, не завжди вдало та зручно розташовані, що інколи викликало у мене при прочитанні дисонанс. Я, напевне, порадив би поспілкуватися на цю тему в паном В’ячеславом Ксенофонтовим. Ну і окреме місце в моєму серці зайняв домашній кролик під водою <3.
Якість видання, на жаль, не на висоті, але й не так погано як могло б бути. Проблеми я виявив тільки при зшиванні. Деякі блоки прямо розпадаються, а деякі навпаки, дуже щільно зшиті. Але знову ж таки, можливо я просто чіпляюся. За те ми в кінці маємо декілька малюнків, та скетчів від автора.

Почнемо з головного, з українсього видання (тому що комікс уже знають якщо не всі, то більшість, то ж про нього можна сказати і пізніше). ВОНО НОРМАЛЬНЕ. Це перша робота Рідної Мови з коміксами, і, як не дивно, вона була хорошою. Точніше пристойною, тому що це видання назвати делюксом язик не повернеться. Але вони примудрилися. Зазвичай делюкс вміщає коментарі творців або запрошених зірок, додаткові скетчі та інші смаколики. І якщо їх ми отримали, то головне (для мене): збільшений формат, суперобкладинку, тиснення на палітурці - на жаль, ні. Дуже сподіваюсь на нормальне перевидання в майбутньому. А ще... Курво, чому позначка 18+ тільки в самому кінці? Хто починає читати з кінця? Тим більше, якщо мені не зраджує пам’ять, перші видання були не запаковані, тобто всі могли побачити наповнення без попередження. Я і сам в дитинстві бачив купу всякого лайна по TV (але виріс нормальним, ніби як), то ж не те щоб я був великим моралістом і забороняв би дітям на то дивитись. Але ж не всі такі прогресивні як я, то ж можна було хоча б попередити їх. (Але то все просто бухтіння, насправді зайві написи на обкладинках мене завжди дратували. І я насправді радий, що нема цієї клякси несмаку, просто попередження для тих, хто раптом не незнайомий з наповненням).
Ну, і , якщо раптом хтось, хто незнайомий, або кому цікаво, що я думаю про історію та малюнок, то перейдемо до них. Історія - то маленький шедевр від Алана Мура. Історія, яка на обмеженій кількості сторінок розкриває відносини двох ворогів краще, ніж деякі книги, романи чи фільми. Історія, яка показує те, які Бетмен та Джокер слабкі в порівнянні з деякими іншими людьми, які їх оточують. Перед нами історія протистояння Бетмена та Джокера, двох божевільних, яких зламав один поганий день, коли вони втратили все. А також історія Джима Гордона, який, як на мене, пережив ще гірший день, та все ж не зламався і до останнього залишився людиною. На фоні цього всього ми бачимо одну з версій минулого Джокера, яка чіпляє. Та все одно, щось в ній мені не подобається. Скоріше всього, мені не хотілось, щоб історія Клоуна-Психопата розкривалася, але вона так гарно лягає на весь інший Вбивчий Жарт в поєднанні з сумними виразами антагоніста історії, що я її підсвідомо відштовхую... Якось от так от, протирічно все у мене.
Проти малюнку я нічого не можу сказати. Інтернет настільки нашпигований косплеями, малюнками, скріншотами та сканами цієї історії, що навіть ще до знайомства з наповненням саме цей образ Джокера для мене був канонічним і ідеальним. Поєднання сумних виразів і скажених оскалів. Шикарні танці під не менш шикарні переклади пісеньок. Фінальна сцена... Це еталон синергії протагоніста та антагоніста, як на мене, а також те, як малюнок чудово підсилює ефект від історії. Що ще тут сказати, я в захваті.
Окремо скажу, що переклад мені сподобався. Пісня перекладена чудово, декілька сумнівних слів схожих на суржик тільки підкреслювали, як на мене, розмову живих людей, а не персонажів. То ж я, не дивлячись на розчарування форматом, від самої книги отримав задоволення.

Обов'язково для показу дітям, щоб в голові не було ідеалізації совка, я вважаю.

Доки я планував, про що б таке написати наступну нотатку, встигла вийти купа коміксів. Далеко не всі з них мене цікавлять. О боги! Уявляєте, настав нарешті той час, коли ти можеш уже вибирати, який проєкт тебе цікавить, і купувати тільки його, а не просто брати все під ряд, тому що вибору нема? Місто Гріхів - мимо. Марвел - можна не зупинятися. Білий Лицар - розчарування. Константин і Проповідник - тут моя помилка, доки ще не прочитав. А от Троє проти Зла - це те, що треба! По-перше, це наш проект, який тре якось освітити. По-друге, я їх пристрасний фанат, то ж не можу пройти мимо. Ну і по-третє, а хіба ще причини потрібні? Хочу і пишу.

Я спонсорував комікс на біґайдіа (спільнокошт), але через те, що працюю весь робочий день, не зміг одразу приступити до прочитання. Довелося троха його відкласти, до свого вихідного. Плюс, щоб повністю поринути в історію, вирішив перечитати першу частину. Але як виявилося, це було й не дуже обов’язково. Автори турботливо попіклувались про таких склеротиків як я, і на початку додали короткий переказ подій першої частини. До того ж з’явилася чудова карта казкового мультивсесвіту. Обожнюю карти фантастичних світів. І сподіваюся, що при виданні третьої частини буде ця карта на місці одного з плакатів (я думаю натяк не дуже складний?).
А тепер перейдемо трохи до деталей. Завчасно вибачусь, я справді з першого прочитання полюбив цей твір, а продовження мене ні на йоту не розчарувало. То ж і освітлення буде дуже суб’єктивним та плутаним.

Сюжет органічно продовжує першу частину, адже історія продовжується з того ж місця на якому зупинилася. Але події, які ми бачили у попередній частині, висвітлюються більш детально. Цього разу історія вже стає більш дорослою. З самого початку ми бачимо сатиру на бюрократію та ЗМІ. Також буде посилання на нинішні проблеми трудової еміграції. Але щоб відразу не злякати можливих читачів, спішу повідомити, що це все подано з приємною дозою гумору, тому що ми все ж читаємо комедійний комікс.
Історія, на відміну від першої частини, цього разу більше зосереджена на одному місці. І тільки під кінець ми перемістимося далі по звивистій доріжці пригод. Проте події на стільки динамічні та правильні, що мене це не розчаровувало ні на одній сторінці. Та й не сказати, що через це сюжет стояв на місц. Ми отримали і декілька відповідей на загадки з першої частини, декілька нових запитань, та й натяків було предостатньо, щоб і самому було над чим подумати.

До того ж в історію було вплетено достатньо нових персонажів: хтось був цікавішим, хтось не дуже, але кожен запам’ятався. Про старих теж не забули, і кожен отримав свою частку розвитку. Особисто я не втримався, та пішов до авторів, щоб отримати відповіді на свої здогадки. Мені ні на що не відповіли. Курва! То ж, доведеться чекати продовження, але що поробиш =(
Цього разу, на жаль, було не так багато вставок з музикою. Але, чесно кажучи, я й не можу сказати, куди їх можна було б додати, окрім тих місць, що й так були використані. То ж, і тут не причепишся.
Щодо малюнку, то він простий, як і минулого разу, але, як я говорив раніше, іншого тут і не треба. Історії він підходить на 100%. Тим більше, в порівнянні з попередньою частиною якість малюнку все ж виросла. Видно, що хлопці не стоять на місці. Про кольори можу сказати те ж саме. Ним працюють вправніше, що для ока приємніше. Мені не вистачало тільки розгортів на дві сторінки, які я обожнюю. Але, якщо таке сюжетно не вмотивовано, то й вводити не потрібно. То ж важко причепитися. Єдине, хочу щоб малюнки книг/газет і т.д. були читабельними (а то закарючки - ну такоє). Мені теж цікаво, що там пишуть про свідомих тварин.
Окремий респект - останні 6 сторінок. Я дуже сильно проникся. Прямо аж мурашки по шкірі пройшли.
До речі, якість видання також виросла. Кольори набагато яскравіші, бумага приємніша на дотик. Прошиття теж краще. Після прочитання обкладинка також залишається в нормі, а не з’їжджає, як було в першій частині. За це однозначно респект. І підвищення ціни цілком мотивоване. Але все ж краще б обкладинку залишили матовою, для однорідності лінійки видань. Також, дехто помітив, що обкладинки складаються в один малюнок. А я звернув увагу, що перша частина була цілковито легкою пригодою, як і обкладинка першої частини, майже білою. А от друга частина стала набагато дорослішою, та й кінцівка вас здивує, так само як і тон обкладинки став майже чорний. І якщо малюнок на третій частині продовжиться... Ви самі думаю розумієте, що нас там чекає, якщо моя здогадка вірна.

Загалом, зберігаймо спокій, та запасаймося терпінням. Нас чекає щось однозначно круте.

p.s. Пустіть вже Гошу в свій двіж, ульо.
p.p.s. Здається Мох і Їжачок старі кєнти.
p.p.s. Діти 90-х найдуть круту пасхалку, якщо будуть уважні)

Цей супергеройський шедевр нещодавно презентували Вовкулаки. Тут ми маємо купу суперів, але майже немає героїв. Мені здається, що я зараз уже не зможу сказати нічого нового. Бо це така відома річ, в вузьких кругах, що, здається, всі уже все сказали. Але я вирішив заскочити на хайптрейн, доки він не покинув цю зупинку.
Це тільки перший том, тож і судитиму тільки по ньому. Можливо там далі історія скаже, що я був не правий, але поки що так. Є думка, що це Вартові нашого часу. І як би це не було дивно, але я з цим одночасно погоджуюсь і ні.

Важко сперечатись з тим, що Вартові уже застарілі для нас. Як малюнком, так і самою ідеєю. Навіть в екранізації кінцівку трохи змінили, щоб вона виглядала більш логічно. Нехай Роршаг назавжди в наших серцях і “Ніяких компромісів навіть перед обличчям апокаліпсису”. Але ти не відчуваєш тієї близькості, якої хотілось би. А от історія Чорного Молота буде більш близькою (принаймні вона для мене такою стала). Майже кожному герою тут дарують по розділу для того, щоб ми могли співчувати кожному. Проблеми, які у них є, або відому кожному, або, принаймні, зрозумілі. Нема ніяких божественних проблем, які були у Мангеттена. У Чорному Молоті все доволі просто: старість і бажання спокою, неприйняття суспільством, неможливість бути собою, втрата близьких, повна відсутність змінити будь що. Ну і, звичайно, депресивний настрій буквально всіх у своєму безсиллі, адже навіть якщо ти супергерой, це не звільняє тебе ні від почуттів, ні від голоду, ні від любові. Ну і яким би крутим ти не був, проти всього світу не виступиш.
І це тільки в загальних рисах. А скільки ще є посилань на старі комікси. Герої, окремі фрази, обкладинки розділів. Це все ніби зізнання в коханні до улюбленого жанру, але й не бажання до нього переходити. А сама фраза героя коміксу: “твій час вже пройшов, тепер злодії не твого калібру” (чи якось так), - ніби послання до Великої Двійки. І Супергероям потрібно піти на покій, дати шанс новим історіям, новим героям. Особливо це актуально виглядає, якщо задуматись, як часто героям стали міняти стать, колір шкіри або орієнтацію.
Малюнок чудовий, простий, в дечому гротескний, але разом з тим і достатньо детальний. Лінії часто трапляються ніби криві і проведені невмілою рукою, але якщо дивитись на малюнок в цілому, то він, грає іншими “кольорами”, кожен штрих на своєму місці. Кожна лінія передає депресивний настрій, який саме пасує цій історії. Те ж саме стосується і кольору. Він приглушений, тьмяний. Ніби яскраві кольори покинули цей світ разом з радістю, яка колись була у персонажів.
Я не знаю, яка б була історія, якби у неї були інший маляр та колорист, але я впевнений, що такому успіху Чорний Молот завдячує саме командній роботі. (щодо леттерингу я нічого не можу сказати, на жаль, тому ще не знаю де робота Тода Кляйна, а де Драмора)
Ну і декілька слів про видання. Воно Щикарне. Чесно кажучи, я не знав, чого очікувати. Серед Овець були на висоті. Потім був Відьмак, який після першого ж прочитання розклеївся. Тоді знову неперевершений Геллбой. І от Чорний Молот. Для гарду - просто чудово, обкладинка приємна з частковим лакуванням. Кольоропередача чудова. Помарок, одруків чи русизмів ніде не помітив. Є одна неприємність з написом на Шкільному автобусі. Бо українською “шкільний автобус” трошки довше ніж “school bus” англійською. То ж не дивно, що виліз такий баг. І ще одна незручність - в останньому блоці листи дуже щільно зшиті, що трошки незручно при прочитанні. Благо, це було на післямові, то ж на малюнку ніяк не позначилося. І я щасливий, що це найбільша проблема в цьому виданні. Ну і вже не перша (та й не остання, після мене, думаю, ще не раз писатимуть відгук на на цю шикарність), окрема подяка Олені Лісевич. Її переклад просто цукерка. Адаптації імен, неприкрита грубість та мат. Приємно, що дорослий продукт перекладають по-дорослому, без пом’якшень. Не знаю, яка була робота у коректорки та редакторки, але якщо я нічого не знайшов, значить їх робота була виконана. Коротше, всім дяка за роботу.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

p.s. Перечитав відгук, і зрозумів, що так і не все сказав що хотів, але, то й добре, а то може б і на відверті спойлери перейшов.