Ну що ж, почнемо в першу чергу з того, що робота над помилками була все-таки проведена. У нас уже цільна історія, однорідний малюнок, що не збиває з пантелику при читанні. А зараз перейдемо до конкретики.
Малюнок чудовий. Як уже хтось говорив, стилістично схожий на роботу Бондаренка, хоча по якості трохи не дотягує. І загалом до нього питань не має. Вибір однозначно вдалий. Звуки зроблено чудово, за що теж плюсую. Але на цьому плюси закінчуються. Одного разу помітив, що панелі розташовано в неправильному порядку. Можливо, якщо будуть читати ті, хто справді розбираються в цій справі, помітять більше таких моментів. Плюс до того, посилання на Грега Капулло в його роботі “Бетмен: Совиний Суд”, де був такий же хід з перевертанням книги в бік та верх ногами виглядало не дуже виправдано. Адже у Агнешки було просто видіння, в той час як в Бетмені автори намагалися передати дискомфорт, повну розгубленість та безпомічність героя. Робота колориста також була не завжди вдалою. Дуже часто траплялися моменти, коли здавалося, що справа робилася “без душі”. А інколи було враження ніби робили заливку градієнтом. Хоча варто відзначити, що сама по собі гамма кольорів вибрана доволі приємна для ока. Ну і якщо в принципі на розмальовку можна закрити очі, а випадок з панелями був тільки раз, то найгіршим в цьому був леттерінг (написання тексту на уже готових малюнках). З баблами велика проблема. Половину часу прочитання коміксу було втрачено на те, щоб зрозуміти яку хмаринку з текстом читати за якою. Процес був приблизно таким: читаємо весь текст панелі, структуруємо інформацію, перечитуємо уже в правильному порядку. Я не знаю, хто чим займається у Волі, але йому за цю частину роботи платять даремно.
Щодо сюжету, то, не дивлячись на однорідну історію, деякі проблеми все ж залишились. В обмежений об’єм історії намагаються втиснути дуже багато подій. Однак варто відзначити, що все ті ж три історії тепер об’єднали гармонічно і вели їх паралельно одна одній, що згладило їх сприйняття. Проте, як і до цього не вдавалося толком розкрити персонажів, так цього не вдалося і в цьому томі. В першому томі були якісь обриси особистостей та натяк на майбутнє розкриття (Агнєшка, Кривоніс), або в того ж Грушевського взагалі не було особистості, просто якийсь гег з бойовим стариганем в діловому костюмі. То цього разу просто купа штампів на місці героїв. І я міг би на це все закрити очі. Типу: далі буде більше часу, і там уже ну ТОООЧНО розкриють героїв. Проводять же роботу над помилками, це видно. Але... Це вже другий випуск Волі. І (СПОЙЛЕР!) Грушевського вбили. А це нам відкриває дві проблеми.
Персонаж мертвий, а ми його навіть не знали толком. І навіщо це? Співчуття нема. Дешевий хід і той невдалий.
Якщо раптом його воскресять, це буде ще більш дешевим ходом, і повністю обесцінить навіть ті крихти драми, що були до цього.
Єдиний вдалий персонаж - це Троцький, якому недосказаність надає ще більше загадковості та харизми. Ну а Сікорський збіса схожий на Говарда Старка, як дизайном, так і самою концепцією та роллю в сюжеті. Проте, сам по собі сюжет доволі простий та зрозумілий. Для пригодницького літнього, так би мовити, блокбастера цілком підійшов би. Трішки драми, трішки шпигунських пристрастей, політичні інтриги, клішований злодій, любовний трикутник. Все, що треба. Ніби як. І все було б нічого, проста історія, читається легко, ненав’язливо. Але... Але ця книга повністю обезцінює першу Волю. В цій книзі все інтуїтивно зрозуміло і так. І виходить, що ніби перша частина потрібна тільки для того, щоб на поличці було щось з цифрою 1 перед цифрою 2.
Ну і видання. Перше, що кидається в око, - дивна проклейка та прошивка. Вона крива. Проклейка палітурки до форзацу теж не дуже якісна, клей розтікся, а аркуші покоцані. А верстка корінця - просто жах. Повністю відрізняється від першої Волі, що ще більше обезцінює її існування в принципі. Чув що якість краще ніж в першій частині, але так і не помітив. Шкода.
Як завжди тут і пізно поночі, ваш Monsignor Bogun

p.s. В минулому огляді на Волю 1 говорив, що однозначно купуватиму другу частину. І виконав обіцянку. Але от щодо третьої частини я вже такого, на жаль, не скажу.
p.p.s. Може здатися, що я розношу комікс, але це не так, він доволі непоганий, але коли компанія себе так агресивно промотує, та позиціонує як флагман коміксів у нас, то і якості чекаєш відповідної, а натомість отримуєш зовсім інше.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Ну ось нарешті я отримав свій примірник «В Землю». І що ж про нього можна сказати? Та, в принципі, багато чого і одночасно нема чого.
Перше, що кидається в око, це якість друку... Так уже не одноразово говорилось, навіть автором, що друк неякісний, але і я скажу пару слів. Як би це боляче не було, але друк поганий. Новенький примірник, який я отримав, вже мав вигляд ніби декілька місяців активно ходив по руках і читався, через що фарба затерлася. І такий вигляд був не тільки у обкладинки, а й в середині. Хоча не тільки якість друку мені тут не припало до душі, а й сам стиль розфарбовування.
Кольори через друк дуже тьмяні та не виразні, і судячи з профарбовки панелей, так не повинно бути. Це все дефекти в роботі друкарні, бо судячи зі всього, барви повинні бути ядучо яскраві. Що ще сказати? Шрифт, яким писався текст, мені не зайшов. Можливо, не завадило б зробити окремий стиль для думок і окремий для реплік. Але прийшлося до смаку, що в кінці були анонси майбутніх проектів видавництва, особливо «Безіменних», так як новин про них малувато. Добре, що не забувають. Ах ще... Дуже не вистачало звуків. Чому у нас так не люблять звуки?
Малюнок мені не зайшов в підсумку. Були кадри і речі, які сподобались. Тим більше, сценарист Ігор Штанько говорив, що йому малюнок дуже подобається, і він сам не хоче, щоб до його історії відносилися надто серйозно, і малюнок цьому сприяє. Але я кажу з точки зору читача, і все ж моя душа бажала чогось більш серйозного. Стиль малюнку дуже схожий на газетні комедійні стріпи в одну-дві панелі. А також інколи не вистачає динаміки. До того ж не розумію, чому в коміксі така кількість ядучих кольорів при фарбуванні. Через них виникли не дуже приємні асоціації з українським мультфільмом Бабай (2014). З плюсів малюнку можу виділити той факт, що психоделічний тріп, який нас застає в середині історії, передано дуже добре. Я прям проникся. Чимось нагадало моменти з гри Far Cry Primal, коли проходимо місії в шкурах різних тварин. А також похмуру атмосферу першої половини історії, коли окрім червоного кольору не було інших ядучих кольорів, які б збивали з заданого настрою.
А от історія - це те, що мене більше всього підкупило. І якщо я відкриваючи комікс з нетерпінням ждав обіцяних міфічних істот, містики та зомбаків, то коли їх отримав, то навіть розчарувався. Нуарна атмосфера історії і муки героя надавали відчуття психологічного трилеру, коли незрозуміло, чи це все вигадки хворого мозку, чи справді привиди. Тим більше зустріч зі старими знайомими та історія про безчинства на Чорній Раді - це все підтримувало загадковість та недосказаність. І мені відверто хотілося, щоб автор продовжував гнути цю загадковість, дозволяючи сумнівам й надалі супроводжувати читача. Згадайте тих же «Вікінгів», які так популярні. Ми з першого сезону маємо натяки на невелику містику чи відьмацтво, Але ось четвертий сезон, а точної відповіді так і нема, що тільки йде в плюс серіалу, як на мене. Але разом з тим, історія помсти «В Землю» все ж продовжує мене цікавити, то ж я чекаю на продовження з нетерпінням. А ще на перевидання цього випуску, але в нормальній якості. Воно того варте.
Ну і подарунок за передзамовлення. Мені сподобався цей штандарт, атмосферненько. Особливо те, що примірник був в нього замотаний. Респект. Шкода правда, що не було зав’язок, щоб його кудись пришпилити, чи деревка зверху, щоб за нього прив’язати.

p.s. Розташування панелей та фони між ними - то дуже круто, видно як автори намагались використати наданий простір по повній. Шкода, що друкарня на то вирішила забити.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Всім йо! Я нарешті закінчив переїзд. Інтернет сюди проведено і порядок майже наведено, пляшку джину придбано (нажаль це не Джонні Волкер Блек Лейбл який прогулькував в коміксі про який я сьогодні говоритиму), тож можна взятись і за діло, про яке я давно не згадував, на мій превеликий жаль.
Сьогодні мова йтиме про комікс Джокер від Аззарелло та Бермехо. Скільки я про нього чого не чув, завжди кажуть що це не кращий комікс про Джокера, неканон, та й взагалі не кращий представник жанру, то ж підходив до нього без особливих сподівань. Проте, вийшло, що я отримав від нього масу задоволення.
По-перше - малюнок. Лі Бермехо - знаний майстер своєї справи, і з ним ми вже мали можливість стикатися ще на початку року в Ноелі, то ж тут все було майже очевидно. Викликало тільки дисонанс те, що більшість історії була за одним контурником та колористом, але окремі сторінки Лі Бермехо опрацьовував сам, що цілком очевидно відрізнялося по стилю. Але це не погано, обидва варіанти чудові, і мені припали до душі. Просто це факт. Окремо хотів би звернути увагу на емоції персонажів. Вони прекрасні і дуже живі, бувало залипав на них. А так, більше і сказати нічого. Це ж Бермехо.
По-друге - історія. Вона про маленьку людину, яка досягла чого хотіла, але той вир який її поглинув, виявився занадто сильним, і вони не змогла зупинитися коли зрозуміла що ця справа їй не по зубах. Джонні Джонні Фрост забирає Джокера з лікарні, коли той нібито вилікувався, і стає під його крило. Так починається ця історія. Далі ми слідкуємо за тим, як психопат-мафіозі веде свої справи, та просто проводить будні, з точки зору звичайного бандюка нижчого ешелону. Дуже цікавий погляд на все, тим більше, що тут ми на все дивимось не як зазвичай, від обличчя Бетса. Також, що мені припало до смаку - так це те, що, не дивлячись на абсурдність цієї фрази, Джокер тут представлений навіть людяно. А це, як на мене, варто уваги.
Ну і по третє - видання. Типічне видання РМ. Нічого нового. Папір як завжди, обкладинка також. Ніякиї тиснень, суперобкладинок. Від Делюксу тільки назва (чи цього разу вони не говорили що це делюкс?). Друк якісний, проте разом з тим, чоно так само залишились проблеми з версткою. Буквосполучення “ГІ” все так само важко відрізнити від букви “П”. Русизми також проскакують. Тобто є ще над чим працювати.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Взагалі-то я сам не являюсь фанатом цього циклу, і те, що постійно витворяє автор, намагаючись зрубити побільше грошей, аж ніяк не йде в плюс. Але все ж, запевнення, що ця розповідь більше схожа на окрему новелу, в дусі перших книг, а не те, вибачте на слові, піздостраждання, що було в книгах починаючи з третьої, мене все ж переконало в тому, що варто все дати шанс цьому мальопису.
Прочитавши його до кінця, я залишився все на тій же точці що й був. Він аж ніяк не вплинув на моє відношення як до самого всесвіту, так і до цього коміксу. Просто історія, яку я прочитав, і не пошкодував, що затратив на неї всій час. Але і не має бажання повторити цей досвід. Історія доволі проста, і буквально з перших сторінок, ти розумієш. що все не так просто. як здається (в загалому, так і говорилось в анотації, я це розумію, але все ж). Хто головний злодій історії я зрозумів одразу. Та й мотиви теж, як на мене, явні. Побічні персонажі майже нерозкриті, так само як і їх мотиви та провини. Що мені дійсно сподобалося в історії, так це поведінка Ґеральта та його байки, це було доволі живо показано. Але, в цілому, це мені і в оригіналі подобалося.
Малюнок теж не залишив мене цілком задоволеним. Фони та монстри - то просто
чистий секс. На них я залипав з задоволенням. Жінки на більшості панелей були хороше зображені, але от чоловіки в цілому та Ґеральт зокрема... Здавалося що маляр просто їх не любить і малює на “відчепись”. Пара кадрів в мене навіть викликали відверті смішки. До речі, що я помітив, в малюванні облич Джо Куеріо схожий на Андрія Данковича (чи навпаки), на крупних планах обличчя грубуваті, а на дальніх досить схематичні. Проте коли ми повертаємося знову до монстрів, то все стає просто на висоті. Одразу видно що маляру було цікаво малювати.
А всі плюси малюнку було видно завдяки якісному паперу та друку. Кольори насичені, не дивлячись на загальну похмурість повісті, шрифти, вибрані при верстці мені теж сподобалися. Один мінус - це м’яка обкладинка. Не люблю я їх, і цього разу моя нелюбов навіть мала підставу. Після другого прочитання (я та моя кохана читали окремо) ззаду обкладинка почала відклеюватись. Звичайно ж сподіваюсь, що це поодинокий випадок, і в цілому якість видання краща, аніж мій окремий примірник, але, як то кажусь, осадочок залишився.
Як завжди, Monsignor Bogun
p.s. Сподіваюсь Геллбой обійдеться без таких прикростей Т_т
p.p.s. Ще більше сподіваюся, що В Землю матиме історії як мінімум на такому ж рівні.
p.p.p.s. Чому Лєший, а не Ліший? У нас же не лєс, а ліс.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Ну, ось мої руки нарешті дійшли до першої новинки першого Комік Кону Україна та ще одного Форуму. Гільду одразу ж передзамовив, як тільки з’явилась така можливість, тому ще перша частина мені дуже сподобалася, то ж не хотілося відкладати можливість володіння цим маленьким шедевром.
Як і минулого разу я отримав високу якість видання, з офсетним папером, який чудово сприймався оком та був приємний на дотик (я чесно кажучи глянцевий папір не дуже люблю). Але що одразу кинулось в око (глазомєр атлічний) - так це інший формат видання. Нова книга трохи вища від попередньої, також на корінці гордо красувалась цифра “2”. Обуренню моєму не було краю, тому що такої ж одиниці на першій частині не було. Більше того, для мене, як для людини, яка любить порядок на поличці, українські видання і так роблять бо-бо, тому що всі різні. А коли книги з однієї серії різнопланові - то це взагалі - фініш (Привіт, Даогопак!). Отож, враження після першого побачення були не дуже приємні. Хз, можливо так було і в оригінальному виданні, але, як на мене, можна було й згладити кути в нашому виданні.
Але, що головне, наповнення було все таким же чудовим. Цього разу ми отримали переосмислення пригоди Гулівера в новій оболонці. Історія, мені здалося, стала набагато дорослішою, ніж в попередній частині. Якщо в першій історії я ніяких особливо глибоких тем не помітив, окрім як: “не довіряй першому враженню”, та “Досвід інших - не обов’язково твій досвід”. В цій же книзі теми вкладалися в історію набагато доросліші: пусті обіцянки політиків, бюрократія, расизм, пусте озлоблення. Я не впевнений, що це все зрозуміють діти, але, разом з тим, погоджуюсь з автором, що дітей потрібно готувати до всякого гівна, адже воно помалу починає на них виливатися уже зі школи. Тим більше, коли це все подається в такому милому вигляді, прийняти його легше, та й приємніше, напевне. Історія чудово приправлена як і милими моментами, так і чудовими жартами, деякі з них, напевне, дітям не здаватимуться жартами, а серйозними речами. Також, що хотілося б відмітити, історія стала більшою. Якщо перша частина читалася за хвилин 10-15, то на цю вам доведеться віддати більше часу (це для мене плюс).
Щодо малюнку, в мене нема ніяких зауважень. Він майже такий самий як і в першій частині (чудовий, раптом щось). Але, як мені здалося, Люк Пірсон перестав любити саму Гільду, і її личко на деяких панелях не таке миле. Також мене дуже здивувало що в один момент мама пішла спати в крісло, а не в ліжко (самі зрозумієте про що я, коли прочитаєте). Фірмові монстри на місці, а замість уривку з книги про монстрів в кінці з’явився глосарій велетнів, що не менш цікаво. Але в мінуси, як на мене, пішло те, що дуже мало великих панелей, і нема розгортів, які я особисто дуже люблю, і які милували око в попередній частині.
В цілому, я вважаю, така штука має обов’язково стати у вас на поличці, особливо якщо ви любите історії типу Графіті Фолз, чи Час Пригод, або чекаєте на Безкінечний Експрес.
p.s. Сподіваюся Видавництво ArtBooks перевидадуть першу частину в такому ж форматі як і друга, а то різноформатність книг мені робить сумно.

Написано для Ukrainian Assembly Comix