Всім йо! Я нарешті закінчив переїзд. Інтернет сюди проведено і порядок майже наведено, пляшку джину придбано (нажаль це не Джонні Волкер Блек Лейбл який прогулькував в коміксі про який я сьогодні говоритиму), тож можна взятись і за діло, про яке я давно не згадував, на мій превеликий жаль.
Сьогодні мова йтиме про комікс Джокер від Аззарелло та Бермехо. Скільки я про нього чого не чув, завжди кажуть що це не кращий комікс про Джокера, неканон, та й взагалі не кращий представник жанру, то ж підходив до нього без особливих сподівань. Проте, вийшло, що я отримав від нього масу задоволення.
По-перше - малюнок. Лі Бермехо - знаний майстер своєї справи, і з ним ми вже мали можливість стикатися ще на початку року в Ноелі, то ж тут все було майже очевидно. Викликало тільки дисонанс те, що більшість історії була за одним контурником та колористом, але окремі сторінки Лі Бермехо опрацьовував сам, що цілком очевидно відрізнялося по стилю. Але це не погано, обидва варіанти чудові, і мені припали до душі. Просто це факт. Окремо хотів би звернути увагу на емоції персонажів. Вони прекрасні і дуже живі, бувало залипав на них. А так, більше і сказати нічого. Це ж Бермехо.
По-друге - історія. Вона про маленьку людину, яка досягла чого хотіла, але той вир який її поглинув, виявився занадто сильним, і вони не змогла зупинитися коли зрозуміла що ця справа їй не по зубах. Джонні Джонні Фрост забирає Джокера з лікарні, коли той нібито вилікувався, і стає під його крило. Так починається ця історія. Далі ми слідкуємо за тим, як психопат-мафіозі веде свої справи, та просто проводить будні, з точки зору звичайного бандюка нижчого ешелону. Дуже цікавий погляд на все, тим більше, що тут ми на все дивимось не як зазвичай, від обличчя Бетса. Також, що мені припало до смаку - так це те, що, не дивлячись на абсурдність цієї фрази, Джокер тут представлений навіть людяно. А це, як на мене, варто уваги.
Ну і по третє - видання. Типічне видання РМ. Нічого нового. Папір як завжди, обкладинка також. Ніякиї тиснень, суперобкладинок. Від Делюксу тільки назва (чи цього разу вони не говорили що це делюкс?). Друк якісний, проте разом з тим, чоно так само залишились проблеми з версткою. Буквосполучення “ГІ” все так само важко відрізнити від букви “П”. Русизми також проскакують. Тобто є ще над чим працювати.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Взагалі-то я сам не являюсь фанатом цього циклу, і те, що постійно витворяє автор, намагаючись зрубити побільше грошей, аж ніяк не йде в плюс. Але все ж, запевнення, що ця розповідь більше схожа на окрему новелу, в дусі перших книг, а не те, вибачте на слові, піздостраждання, що було в книгах починаючи з третьої, мене все ж переконало в тому, що варто все дати шанс цьому мальопису.
Прочитавши його до кінця, я залишився все на тій же точці що й був. Він аж ніяк не вплинув на моє відношення як до самого всесвіту, так і до цього коміксу. Просто історія, яку я прочитав, і не пошкодував, що затратив на неї всій час. Але і не має бажання повторити цей досвід. Історія доволі проста, і буквально з перших сторінок, ти розумієш. що все не так просто. як здається (в загалому, так і говорилось в анотації, я це розумію, але все ж). Хто головний злодій історії я зрозумів одразу. Та й мотиви теж, як на мене, явні. Побічні персонажі майже нерозкриті, так само як і їх мотиви та провини. Що мені дійсно сподобалося в історії, так це поведінка Ґеральта та його байки, це було доволі живо показано. Але, в цілому, це мені і в оригіналі подобалося.
Малюнок теж не залишив мене цілком задоволеним. Фони та монстри - то просто
чистий секс. На них я залипав з задоволенням. Жінки на більшості панелей були хороше зображені, але от чоловіки в цілому та Ґеральт зокрема... Здавалося що маляр просто їх не любить і малює на “відчепись”. Пара кадрів в мене навіть викликали відверті смішки. До речі, що я помітив, в малюванні облич Джо Куеріо схожий на Андрія Данковича (чи навпаки), на крупних планах обличчя грубуваті, а на дальніх досить схематичні. Проте коли ми повертаємося знову до монстрів, то все стає просто на висоті. Одразу видно що маляру було цікаво малювати.
А всі плюси малюнку було видно завдяки якісному паперу та друку. Кольори насичені, не дивлячись на загальну похмурість повісті, шрифти, вибрані при верстці мені теж сподобалися. Один мінус - це м’яка обкладинка. Не люблю я їх, і цього разу моя нелюбов навіть мала підставу. Після другого прочитання (я та моя кохана читали окремо) ззаду обкладинка почала відклеюватись. Звичайно ж сподіваюсь, що це поодинокий випадок, і в цілому якість видання краща, аніж мій окремий примірник, але, як то кажусь, осадочок залишився.
Як завжди, Monsignor Bogun
p.s. Сподіваюсь Геллбой обійдеться без таких прикростей Т_т
p.p.s. Ще більше сподіваюся, що В Землю матиме історії як мінімум на такому ж рівні.
p.p.p.s. Чому Лєший, а не Ліший? У нас же не лєс, а ліс.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Ну, ось мої руки нарешті дійшли до першої новинки першого Комік Кону Україна та ще одного Форуму. Гільду одразу ж передзамовив, як тільки з’явилась така можливість, тому ще перша частина мені дуже сподобалася, то ж не хотілося відкладати можливість володіння цим маленьким шедевром.
Як і минулого разу я отримав високу якість видання, з офсетним папером, який чудово сприймався оком та був приємний на дотик (я чесно кажучи глянцевий папір не дуже люблю). Але що одразу кинулось в око (глазомєр атлічний) - так це інший формат видання. Нова книга трохи вища від попередньої, також на корінці гордо красувалась цифра “2”. Обуренню моєму не було краю, тому що такої ж одиниці на першій частині не було. Більше того, для мене, як для людини, яка любить порядок на поличці, українські видання і так роблять бо-бо, тому що всі різні. А коли книги з однієї серії різнопланові - то це взагалі - фініш (Привіт, Даогопак!). Отож, враження після першого побачення були не дуже приємні. Хз, можливо так було і в оригінальному виданні, але, як на мене, можна було й згладити кути в нашому виданні.
Але, що головне, наповнення було все таким же чудовим. Цього разу ми отримали переосмислення пригоди Гулівера в новій оболонці. Історія, мені здалося, стала набагато дорослішою, ніж в попередній частині. Якщо в першій історії я ніяких особливо глибоких тем не помітив, окрім як: “не довіряй першому враженню”, та “Досвід інших - не обов’язково твій досвід”. В цій же книзі теми вкладалися в історію набагато доросліші: пусті обіцянки політиків, бюрократія, расизм, пусте озлоблення. Я не впевнений, що це все зрозуміють діти, але, разом з тим, погоджуюсь з автором, що дітей потрібно готувати до всякого гівна, адже воно помалу починає на них виливатися уже зі школи. Тим більше, коли це все подається в такому милому вигляді, прийняти його легше, та й приємніше, напевне. Історія чудово приправлена як і милими моментами, так і чудовими жартами, деякі з них, напевне, дітям не здаватимуться жартами, а серйозними речами. Також, що хотілося б відмітити, історія стала більшою. Якщо перша частина читалася за хвилин 10-15, то на цю вам доведеться віддати більше часу (це для мене плюс).
Щодо малюнку, в мене нема ніяких зауважень. Він майже такий самий як і в першій частині (чудовий, раптом щось). Але, як мені здалося, Люк Пірсон перестав любити саму Гільду, і її личко на деяких панелях не таке миле. Також мене дуже здивувало що в один момент мама пішла спати в крісло, а не в ліжко (самі зрозумієте про що я, коли прочитаєте). Фірмові монстри на місці, а замість уривку з книги про монстрів в кінці з’явився глосарій велетнів, що не менш цікаво. Але в мінуси, як на мене, пішло те, що дуже мало великих панелей, і нема розгортів, які я особисто дуже люблю, і які милували око в попередній частині.
В цілому, я вважаю, така штука має обов’язково стати у вас на поличці, особливо якщо ви любите історії типу Графіті Фолз, чи Час Пригод, або чекаєте на Безкінечний Експрес.
p.s. Сподіваюся Видавництво ArtBooks перевидадуть першу частину в такому ж форматі як і друга, а то різноформатність книг мені робить сумно.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Цей допис, курво, дався мені дуже нелегко сьогодні. Вже втретє його набираю, а чи то фейсбук, чи то клятий хром його вже двічі тер, і нема певності що не потре втретє. То ж я, ледь стримуючи мат, набираю все заново, доки більшість з вас перетравлює все пережите сьогодні на ККУ. Але досить мови ні про що. Перейдемо до суті.
Вперше почувши про Княжу Волю, я скептично подумав: “Камон, пацани, це ж Воля!”. Всі ми пам’ятаємо їхню промокампанію і те що вишло. Це ж був ніби Стіжок з ВорКрафту (Олексій Гаваньчук (Alex Havanchuk) поправить, якщо я не правильно назвав його українською). Але що мене все ж змусило подивитись на новий проект від цієї спільноти, так це те, що вони без сорому називали проект дитячим. А на фоні того, що все ком’юніті і самі видавці намагалися відмазатися від тавра несерйозного чтива, а знайти дитячі мальописи окрім Смурфів було важко, це виглядало чимось незвичним. Тим більше, цей крок був досить логічним, адже діти це майбутні поціновувачі дев’ятого мистецтва, і потрібно їх привчати до нього з дитинства.
Історія виявилася доволі звичайною по своїй суті. Типічна паті в данж: Бард, пріст, ДД і танк (вибачте за мою ігрову говірку). Вони прямують до своєї цілі, керуючись древнім, або не дуже, пророцтвом, рятувати когось чи щось, від когось, чогось, а їм по дорозі буде заважати негідник, хоч і не дуже могутній, проте достатньо підступний. Штампів досить немало, проте, як казав батечко Лукас: штампи існують, банально тому що вони працюють. Так і цього разу, вони на мене спрацювали, завдяки сеттингу, який дозволив занурились в світ, який був навколо.

Проблеми були і з розташуванням деяких панелей на парі сторінок. Як їх читати, я і досі не знаю. Хоча виглядає красиво та симетрично
А от малюнок все ж різав око. В першу чергу відволікали очі, які були ніби скляні, через що не вірилось, що хом’яки живі. Не знаю в чому проблема, я не маляр, на відміну від Максима Богдановського, але все ж мені здається, що тут щось не те. Також на малюнках ну дуууже багато штриховки, особливо на хом’яках. Через це вони видаються темними плямами на фоні світлих полів та вод... До речі про бекґраунд... Фони дуже пусті через що нема відчуття літнього тепла чи свіжості річки, а тільки холод самотності. І якщо в першому акті це до місця, тому що ховрахи (А ховрахи і хом’яки це одне і те ж чи ні?) в покинутому залі, то далі це не дуже актуально. Тим більше, що це заважає уявити ціле місто пухнастих жителів. Враження ніби їх не більше десятка... Хоча якщо вони жеруть своїх дітей як і домашні, то нічого дивного, в принципі. Але разом з тим, сторінки з легендою зроблені своєрідно. Такий цілий комікс не читав би, звичайно, але от таке вкраплення - дуже в тему, мені сподобалось. Також сама хуманізація звіряток проведена була чудово. В них вгадувались різні особистості, також яскраво виражені риси жителів Русі, але разом з тим вони залишались тваринками. Ну і невеликі дрібниці, такі як залишки людської цивілізації вплетені в культуру хом’яків, в мене викликали захват, але їх мало. Треба збільшити їх кількість.
Щодо самого видання - нічого особливого сказати не можу. Таке ж як і Воля, тільки повністю квадратне. Історична довідка була цікавою, навіть щось для себе нове знайшов. Обкладинка така ж тонка, але і розмір коміксу не дозволяв зробити товщу, напевне. От тільки форзац повторював малюнок з обкладинки, що не дуже мені зайшло. Можна було щось і оригінальніше придумати. Точно так само як і з тильною стороною обкладинки. Повторювати ті ж самі малюнки, що були й в самому коміксі - такоє, як то кажуть. Можна було взяти або напрацювання до наступного тому, або інші роботи маляра та колориста. До речі, що на обкладинці виглядає чудово - так це робота над шрифтом.

p.s. По ходу у нас вже нема Асґардіан та Уґар, а тільки The Will Prod.
p.p.s. Княжа Воля все ж банально, і навіть сюжетне пояснення такої назви мене не переконало. Я розумію, бренд, всі діла, але я за оригінальність

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Цього разу у нас мальопис з попереднього КиївКомікКону, який виходив одночасно з Гільдою. Його, на відміну від попередньо згаданої, я не дуже чекав, і, відповідно, потрапив від до мене в руки далеко не відразу. Ну, і що б хотілося сказати після прочитання - я не вражений, на жаль.
Так як обидва твори - і Гільда, і Артур - вийшли одночасно в одному видавництві та розраховані на дітей, то важко буде втриматися від порівнянь в цьому огляді. А раз я вже попередив, то можна й приступити.
Що перше кидається в очі - важко такий формат розповіді назвати коміксом. Вся історія ведеться від третьої особи, а розмов між персонажами майже немає. Тобто звичних нам баблів з думками та діалогами так мало, що їх можна порахувати пальцями однієї руки фрезерувальника-невдахи. Маляр не намагається передати всю оповідь за допомогою діалогів та малюнків, а просто користується книжковими прийомами, описуючи все словами. І це мене збило з пантелику.
Історія дуже проста та невигадлива, точно так само як і в Гільді, але тут, на жаль, не вистачало тої легкості та невимушеності, яка була в історії Люка Пірсона. Якщо дівчинка була наївною фантазеркою з “буденною” пригодою, то Артур вже приймав участь у “героїчному фентезі”, з метою полонити непереможного Вовка. Через це легше проникнутися пригодою Гільди та асоціювати себе з нею, аніж з маленьким хлопчиком. Ну і особисто мені не вистачало хоча б невеличкої особистої драми героя, як це було в мультфільмі “Пісня Моря”, який був випущений в прокат декілька років тому.
До чого тут “Пісня Моря”? Коли я відкрив книгу і поринув в цю розповідь, увесь цей малюнок та скандинавський антураж мені дуже нагадав саме цю історію. І хотілося таких же переживань для самого Артура, щоб історія зачепила так само глибоко як і мультфільм, але... Досить вже про історію. Як вже зрозуміло - малюнок мені, як і в попередніх оглядах, сподобався. Від має свій характер, досить детальний, а барви радують око. Страшні речі намальовано моторошно, але не на стільки, щоб налякати, адже книга для дітей.
В підсумку: це більше книга, аніж комікс, але це не робить її гіршою, просто може збити з пантелику, і ти отримаєш не те, чого очікував. Історія проста, але думаю для меншої вікової категорії підійде без проблем. Скоріше всього, я просто підійшов не з тим настроєм до неї, але як казав “великий росіянин”: “Ваші ажіданія - то ваші проблєми”. То ж я не можу сказати що історія - то мінус. Просто особисто я очікував трошки більшого. Обов’язково перечитаю ще раз, коли хотітиму казки, і тоді, може, погляну на все під іншим кутом.
Знову ваш, Monsignor Bogun
p.s. Видавництво ArtBooks, не зупиняйтеся, ваші проекти дуже кльові!
p.p.s. Раптом щось, “великий росіянин” - Аршавін.

Написано для Ukrainian Assembly Comix