І так як сам сингл не дуже довгий, то і огляд на нього вийшов не особливо великим. Але декілька слів все ж знайдеться.
Як завжди, розпочнемо з малюнку. Праця над ним була зроблена за західним зразком. Тобто малювала одна людина, фарбувала інша. А стиль малюнку відповідав більше манзі: великі очі, яскраві, гіпертрофовані емоції, інколи перехід на чібі малюнки (маленькі, милі зображення персонажів). Розфарбовка ж цілком звичайна. Про неї не скажеш нічого особливого. Вона не придавала ніяких особливих відтінків історії, але і сварити її теж нема за що. Вона просто є і виконує свою роботу. Головна героїня намальована дуже добре, живо і стильно. Деякі пози прямо як з якогось якісного фанарту. А от з чоловічими персонажами мені чомусь не зайшло. Три з чотирьох прямо як під копірку, тільки колір волосся різний. А їхні вирази облич, як на мене, малювались не дуже зграбно. Можливо це через бороди. Тому що персонажі без борід виглядали краще.
Щодо історії - у мене зауваг нема в принципі. Вона звичайна. Навіть схоже на процедурал (серіали де два напарники: один ексцентричний, другий - серйозний ведуть різні розслідування). Ексцентрична молода блоґерка береться за розслідування загадки, а їй в цьому допомагає сурйозний, дорослий, загадковий чоловік. Малюнок, в принципі, тільки підсилює ці особливості персонажів. Правда тут обігрується стереотип, який не дуже підходить нашій країні. Наприклад, бармен знає все, що відбувається в окрузі. Але це в принципі логічно, якщо взяти до уваги, що автор історії Еван Вольф. А ще розповідь закінчилася добрим кліфхенгером, що мене, як не дуже захопленого історією в цілому, достатньо зацікавило, щоб задуматись над прочитанням продовження.
От що б я вніс до мінусів, то це якість видання. За доволі нескромну ціну - якість така собі. Обкладинка тонкувата і почала сама деформуватись після першого ж прочитання. Сторінки також тонкі. Також за західним зразком обкладинку малював інший автор, що необережного читача може ввести в оману. Тим паче, що головний герой на ній блондин, в той час як в середині історії його волосся темне. Ну і розташування баблів також інколи рандомне. Не знав, це проблема маляра чи верстальщика, тож виніс це в якість видання в цілому.
Що хотілось би сказати в підсумку: я коміксом більш задоволений ніж розчарований, але якщо ви не любите азіатський стиль малюнку, то краще проходити мимо. Тут дуже великий акцент на цей стиль малюнку. А історія не така захоплива, щоб його ігнорувати. Але якщо вам подобається манґа та манхва, або малюнок для вас не головне, то можна спробувати. Але купувати в сліпу не радив би. Все-таки ціна коміксу не така демократична щоб експериментувати.

Ну що ж. Майже одночасно разом в Волею з друку вийшов чудовий комікс - Текс. Месник. Але він не такий хайповий, тому ніхто не надав значення його виходу. Хотілося б це виправити. Не буду брехати, що я великий знавець bande dessinée (французсько-бельгійські комікси). І не буду казати, що Текса я знав до цього. Це не правда. Але разом з тим, пройти мимо передзамовлення на нього, тим більше за такі смішні гроші, я не міг (якийсь там Єнот Ракета в тпб (м’якій обкладинці) звичайного формату вартує на 10 грн. дорожче). Що хотілося б сказати окремо, так це те, що видавництво перед відправкою зателефонувало і уточнило чи не змінилися данні, щоб відправити максимально зручно для мене. Дякую, особисто я оцінив.
Не дивлячись на об’єм, сюжету в цій книзі доволі мало. Але завдяки кінематографічності, виглядає так, ніби ми подивились пілотну серію шоу. І що варто оцінити, цей пілот зачепив мене. Продовження захотілося прочитати одразу. Нехай історія доволі банальна. Але про ще, як не про помсту ми говоритимемо в історії на Дикому Заході?! Місці тотального беззаконня, як люблять це показувати в фільмах та коміксах. Ну і чого очікувати від твору, в назві якого стоїть слово “месник”? Це історія молодого хлопця на Дикому Заході, який вирішив помститися злочинцям, що вбили його батька. Хлопець готовий на це покласти все своє життя і подекуди життя близьких йому людей.
І якщо про сюжет мало що можна сказати, бо він доволі простий, то малюнок - це окрема тема. Він просто чудовий. Колорист також чудово постарався. Барви передано майстерно, без зайвого відчуття дитячості, але разом з тим доволі яскраво. Чесно кажучи, з перших сторінок кадри вже тебе поглинають. Безмовна ніч, чоловіки озброєні револьверами ідуть до будинку. Я вже не читав комікс, а повністю поринув в світ Текса. Картинки одразу почали оживати. Не було навіть пробного періоду адаптації. Це той момент, коли розумієш, що далі вже не дуже важливо, яка історія тебе чекає. Ти їй вже авансом довіряєш. І така ж якість тримається до самої останньої сторінки. Також дуже підкуповує те, що інколи малюнки без рамок, розливаються на весь аркуш, як я люблю. Але все, досить похвальби малюнку. Це той випадок, коли краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Про якість видання сказати особливо нічого. Воно доволі добре. Тим більше Фаеркло заморочились. І Едуардо Ландо, їхній великий Бос, особисто написав передмову для українського видання. Дрібниця, але виникає враження, що про нас думають. Разом з тим, ми отримуємо ще один комікс, який не видавася в Росії. І людям не буде можливості відмазатись отим: “уже купив російською, не хочу дублювати”. АЄОА (як каже Майкл Щур), чи то фарба, чи то папір має дуже неприємний запах, що попервах відштовхує, але з часом то проходить.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

p.s. Сподіваюсь Fireclaw Ukraine буде більше видавати BD (bande dessinée). І менше марвела. Його і так у нас почали видавати і Мальфари, і Північне Сяйво (видавництва такі, хто не в темі).
p.p.s. Фото додавати не буду. Тільки одне в кінці, щоб могли оцінити, чи такий стиль взагалі ваш. А так, краще самому оцінити вживу.

Ну що ж, почнемо в першу чергу з того, що робота над помилками була все-таки проведена. У нас уже цільна історія, однорідний малюнок, що не збиває з пантелику при читанні. А зараз перейдемо до конкретики.
Малюнок чудовий. Як уже хтось говорив, стилістично схожий на роботу Бондаренка, хоча по якості трохи не дотягує. І загалом до нього питань не має. Вибір однозначно вдалий. Звуки зроблено чудово, за що теж плюсую. Але на цьому плюси закінчуються. Одного разу помітив, що панелі розташовано в неправильному порядку. Можливо, якщо будуть читати ті, хто справді розбираються в цій справі, помітять більше таких моментів. Плюс до того, посилання на Грега Капулло в його роботі “Бетмен: Совиний Суд”, де був такий же хід з перевертанням книги в бік та верх ногами виглядало не дуже виправдано. Адже у Агнешки було просто видіння, в той час як в Бетмені автори намагалися передати дискомфорт, повну розгубленість та безпомічність героя. Робота колориста також була не завжди вдалою. Дуже часто траплялися моменти, коли здавалося, що справа робилася “без душі”. А інколи було враження ніби робили заливку градієнтом. Хоча варто відзначити, що сама по собі гамма кольорів вибрана доволі приємна для ока. Ну і якщо в принципі на розмальовку можна закрити очі, а випадок з панелями був тільки раз, то найгіршим в цьому був леттерінг (написання тексту на уже готових малюнках). З баблами велика проблема. Половину часу прочитання коміксу було втрачено на те, щоб зрозуміти яку хмаринку з текстом читати за якою. Процес був приблизно таким: читаємо весь текст панелі, структуруємо інформацію, перечитуємо уже в правильному порядку. Я не знаю, хто чим займається у Волі, але йому за цю частину роботи платять даремно.
Щодо сюжету, то, не дивлячись на однорідну історію, деякі проблеми все ж залишились. В обмежений об’єм історії намагаються втиснути дуже багато подій. Однак варто відзначити, що все ті ж три історії тепер об’єднали гармонічно і вели їх паралельно одна одній, що згладило їх сприйняття. Проте, як і до цього не вдавалося толком розкрити персонажів, так цього не вдалося і в цьому томі. В першому томі були якісь обриси особистостей та натяк на майбутнє розкриття (Агнєшка, Кривоніс), або в того ж Грушевського взагалі не було особистості, просто якийсь гег з бойовим стариганем в діловому костюмі. То цього разу просто купа штампів на місці героїв. І я міг би на це все закрити очі. Типу: далі буде більше часу, і там уже ну ТОООЧНО розкриють героїв. Проводять же роботу над помилками, це видно. Але... Це вже другий випуск Волі. І (СПОЙЛЕР!) Грушевського вбили. А це нам відкриває дві проблеми.
Персонаж мертвий, а ми його навіть не знали толком. І навіщо це? Співчуття нема. Дешевий хід і той невдалий.
Якщо раптом його воскресять, це буде ще більш дешевим ходом, і повністю обесцінить навіть ті крихти драми, що були до цього.
Єдиний вдалий персонаж - це Троцький, якому недосказаність надає ще більше загадковості та харизми. Ну а Сікорський збіса схожий на Говарда Старка, як дизайном, так і самою концепцією та роллю в сюжеті. Проте, сам по собі сюжет доволі простий та зрозумілий. Для пригодницького літнього, так би мовити, блокбастера цілком підійшов би. Трішки драми, трішки шпигунських пристрастей, політичні інтриги, клішований злодій, любовний трикутник. Все, що треба. Ніби як. І все було б нічого, проста історія, читається легко, ненав’язливо. Але... Але ця книга повністю обезцінює першу Волю. В цій книзі все інтуїтивно зрозуміло і так. І виходить, що ніби перша частина потрібна тільки для того, щоб на поличці було щось з цифрою 1 перед цифрою 2.
Ну і видання. Перше, що кидається в око, - дивна проклейка та прошивка. Вона крива. Проклейка палітурки до форзацу теж не дуже якісна, клей розтікся, а аркуші покоцані. А верстка корінця - просто жах. Повністю відрізняється від першої Волі, що ще більше обезцінює її існування в принципі. Чув що якість краще ніж в першій частині, але так і не помітив. Шкода.
Як завжди тут і пізно поночі, ваш Monsignor Bogun

p.s. В минулому огляді на Волю 1 говорив, що однозначно купуватиму другу частину. І виконав обіцянку. Але от щодо третьої частини я вже такого, на жаль, не скажу.
p.p.s. Може здатися, що я розношу комікс, але це не так, він доволі непоганий, але коли компанія себе так агресивно промотує, та позиціонує як флагман коміксів у нас, то і якості чекаєш відповідної, а натомість отримуєш зовсім інше.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Ну ось нарешті я отримав свій примірник «В Землю». І що ж про нього можна сказати? Та, в принципі, багато чого і одночасно нема чого.
Перше, що кидається в око, це якість друку... Так уже не одноразово говорилось, навіть автором, що друк неякісний, але і я скажу пару слів. Як би це боляче не було, але друк поганий. Новенький примірник, який я отримав, вже мав вигляд ніби декілька місяців активно ходив по руках і читався, через що фарба затерлася. І такий вигляд був не тільки у обкладинки, а й в середині. Хоча не тільки якість друку мені тут не припало до душі, а й сам стиль розфарбовування.
Кольори через друк дуже тьмяні та не виразні, і судячи з профарбовки панелей, так не повинно бути. Це все дефекти в роботі друкарні, бо судячи зі всього, барви повинні бути ядучо яскраві. Що ще сказати? Шрифт, яким писався текст, мені не зайшов. Можливо, не завадило б зробити окремий стиль для думок і окремий для реплік. Але прийшлося до смаку, що в кінці були анонси майбутніх проектів видавництва, особливо «Безіменних», так як новин про них малувато. Добре, що не забувають. Ах ще... Дуже не вистачало звуків. Чому у нас так не люблять звуки?
Малюнок мені не зайшов в підсумку. Були кадри і речі, які сподобались. Тим більше, сценарист Ігор Штанько говорив, що йому малюнок дуже подобається, і він сам не хоче, щоб до його історії відносилися надто серйозно, і малюнок цьому сприяє. Але я кажу з точки зору читача, і все ж моя душа бажала чогось більш серйозного. Стиль малюнку дуже схожий на газетні комедійні стріпи в одну-дві панелі. А також інколи не вистачає динаміки. До того ж не розумію, чому в коміксі така кількість ядучих кольорів при фарбуванні. Через них виникли не дуже приємні асоціації з українським мультфільмом Бабай (2014). З плюсів малюнку можу виділити той факт, що психоделічний тріп, який нас застає в середині історії, передано дуже добре. Я прям проникся. Чимось нагадало моменти з гри Far Cry Primal, коли проходимо місії в шкурах різних тварин. А також похмуру атмосферу першої половини історії, коли окрім червоного кольору не було інших ядучих кольорів, які б збивали з заданого настрою.
А от історія - це те, що мене більше всього підкупило. І якщо я відкриваючи комікс з нетерпінням ждав обіцяних міфічних істот, містики та зомбаків, то коли їх отримав, то навіть розчарувався. Нуарна атмосфера історії і муки героя надавали відчуття психологічного трилеру, коли незрозуміло, чи це все вигадки хворого мозку, чи справді привиди. Тим більше зустріч зі старими знайомими та історія про безчинства на Чорній Раді - це все підтримувало загадковість та недосказаність. І мені відверто хотілося, щоб автор продовжував гнути цю загадковість, дозволяючи сумнівам й надалі супроводжувати читача. Згадайте тих же «Вікінгів», які так популярні. Ми з першого сезону маємо натяки на невелику містику чи відьмацтво, Але ось четвертий сезон, а точної відповіді так і нема, що тільки йде в плюс серіалу, як на мене. Але разом з тим, історія помсти «В Землю» все ж продовжує мене цікавити, то ж я чекаю на продовження з нетерпінням. А ще на перевидання цього випуску, але в нормальній якості. Воно того варте.
Ну і подарунок за передзамовлення. Мені сподобався цей штандарт, атмосферненько. Особливо те, що примірник був в нього замотаний. Респект. Шкода правда, що не було зав’язок, щоб його кудись пришпилити, чи деревка зверху, щоб за нього прив’язати.

p.s. Розташування панелей та фони між ними - то дуже круто, видно як автори намагались використати наданий простір по повній. Шкода, що друкарня на то вирішила забити.

Написано для Ukrainian Assembly Comix

Всім йо! Я нарешті закінчив переїзд. Інтернет сюди проведено і порядок майже наведено, пляшку джину придбано (нажаль це не Джонні Волкер Блек Лейбл який прогулькував в коміксі про який я сьогодні говоритиму), тож можна взятись і за діло, про яке я давно не згадував, на мій превеликий жаль.
Сьогодні мова йтиме про комікс Джокер від Аззарелло та Бермехо. Скільки я про нього чого не чув, завжди кажуть що це не кращий комікс про Джокера, неканон, та й взагалі не кращий представник жанру, то ж підходив до нього без особливих сподівань. Проте, вийшло, що я отримав від нього масу задоволення.
По-перше - малюнок. Лі Бермехо - знаний майстер своєї справи, і з ним ми вже мали можливість стикатися ще на початку року в Ноелі, то ж тут все було майже очевидно. Викликало тільки дисонанс те, що більшість історії була за одним контурником та колористом, але окремі сторінки Лі Бермехо опрацьовував сам, що цілком очевидно відрізнялося по стилю. Але це не погано, обидва варіанти чудові, і мені припали до душі. Просто це факт. Окремо хотів би звернути увагу на емоції персонажів. Вони прекрасні і дуже живі, бувало залипав на них. А так, більше і сказати нічого. Це ж Бермехо.
По-друге - історія. Вона про маленьку людину, яка досягла чого хотіла, але той вир який її поглинув, виявився занадто сильним, і вони не змогла зупинитися коли зрозуміла що ця справа їй не по зубах. Джонні Джонні Фрост забирає Джокера з лікарні, коли той нібито вилікувався, і стає під його крило. Так починається ця історія. Далі ми слідкуємо за тим, як психопат-мафіозі веде свої справи, та просто проводить будні, з точки зору звичайного бандюка нижчого ешелону. Дуже цікавий погляд на все, тим більше, що тут ми на все дивимось не як зазвичай, від обличчя Бетса. Також, що мені припало до смаку - так це те, що, не дивлячись на абсурдність цієї фрази, Джокер тут представлений навіть людяно. А це, як на мене, варто уваги.
Ну і по третє - видання. Типічне видання РМ. Нічого нового. Папір як завжди, обкладинка також. Ніякиї тиснень, суперобкладинок. Від Делюксу тільки назва (чи цього разу вони не говорили що це делюкс?). Друк якісний, проте разом з тим, чоно так само залишились проблеми з версткою. Буквосполучення “ГІ” все так само важко відрізнити від букви “П”. Русизми також проскакують. Тобто є ще над чим працювати.

Написано для Ukrainian Assembly Comix